Село,стояло вдалині,шуміли многорічні сосни,
І віти їх шептали про прожиті людські роки.
Про те,як жили,працювали,
У небеса молитву Богу відправляли і часто так про Нього забували...
Господь ,село благословляв,
В одну сім"ю богобоязну,дівча подарував.
Солодкий сміх її лунав і так батьків він зігрівав,
І серце,радістю,земне він їх переповняв.
Малі,дівчачі ножки
Невпевненно робили перші крочки.
І в цій,дитячі чистоті,
Відчутний був відбиток рук Господніх в красоті.
Та знали річ батьки одну,
Що приводила думи їх в журбу.
Недовгий вік дитяті Бог подарував,
І цим,серця земні їх так перевіряв.
Та вірно Богу довіряли,
Молитву в небо синє посилали.
І з кожним роком все сильніш,
Дівчатко Богу пісні співало все гарніш.
І знову ранок Господь селу подарував,
Яскраве сонце в небо піднімав.
З землі ще не піднялись чисті роси,
Як дівчинка батькам принесла річ хорошу.
Приснився сон мені вночі:
Могильну яму бачила я в глубині.
І руку ангел мені подав,
Від ями темної мене урятував.
Батьки,молитву Богу принесли,
Палку подяку віддали.
І дальше роки їх так пробігали,
У всьому тільки Богу довіряли.
У вічність відійшли діди,
Село стоїть з зарослими стежками.
Покрились сивиною в мами коси,
Але горять в душі її Господні роси...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
