Богданова Наталья,
Россия. Москва
Господь принял меня в семью Своих детей в 1999 году. Работаю врачом.
Несколько лет своими стихами говорю людям о любви Христа.
За все, что было, есть и, конечно, будет в моей жизни благодарю моего Спасителя! e-mail автора:bogdanova_n@list.ru
Прочитано 5576 раз. Голосов 8. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Как чудесно, Наталья!
Целый рассказ, сюжет, действие - и в одном стихе!
Спасибо Вам! Комментарий автора: И вам за посещение и отзыв!
alexvlad
2012-02-14 09:20:29
Классно! Просто - учение!.. Как в Слове - "пусть правая рука не знает ЧТО делает левая". Аминь! Пусть Господу будет ЧТО напомнить нам! Комментарий автора: Аминь!
Надежда
2012-02-14 09:41:03
Очень хороший стих. Поучительный и верный. Присоединяюсь к отзывам предыдущим:)). Комментарий автора: Спасибо, дорогая сестра!
Леонид
2012-02-15 11:00:13
Стих прекрасный. Только если бы из-за этих 2гр. попасть можно было в рай- наверно все искали б по городу пуговицы и их владельцев...(Тоже, своего рода притча..) Комментарий автора: Согласна, это особенность жанра.
Благодарю!
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
