« потому что наша брань не против крови и плоти, но против начальств, против властей, против мироправителей тьмы века сего, против духов злобы поднебесных.
Для сего приимите всеоружие Божие, дабы вы могли противостать в день злый и, все преодолев, устоять». (Еф.6:12,13)
Вставайте, кто ещё живой,
Чтоб нам вступить в последний бой!
Ведь древний враг идёт на нас,
Берём же в руки меч сейчас,
Врага нападки отражать,
В бою мечом его сражать!
Возьмём с собою веры щит,
Чрез нас победу Бог свершит!
Возьмём светильники с собой,
Чтоб нам вести и ночью бой!
Не станем больше крепко спать,
Пора, пора уже вставать!
Давно настал погожий день,
Прогоним вялость, сон и лень.
Нельзя другого время ждать,
Теперь пора и сеять, жать,
Чтоб было впрямь плодов сполна
И хлеба полны закрома.
Закончим труд, войну, борьбу,
Блаженством Бог решит судьбу!
Он скажет: «Верный, добрый раб,
В покой небесный принять рад!»
Другому скажет: «Был ленив,
В делах житейских был сварлив,
«В порыве гнева оскорблял
И в страдный час спокойно спал.
«Пожни свои труды теперь,
Тебе закрыта в небо дверь».
Чтоб нам пожать блаженства рок,
Воспримем впредь такой урок. Июнь 26/2005
Ионий Гедеревич ,
Salem, USA
Поднимаю в небо взоры,
Где сияет красота;
Голубые там просторы,
Там живёт моя мечта.
Для души там дом готовый;
Путь закончится земной,
И войду я в мир тот новый,
В мир чудесный и святой.
Прочитано 5928 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
